Увійти | Реєстрація

02 Станція Тортікула

Перше, що треба зробити - знайти найближчу станцію, або планету і оновити свої данні. Згідно карти, їх доволі багато, але потрібно враховувати, що більшість карт, що у мене були, доволі застарілі. Тож я не знаю, чи існує та чи інша станція, що вказана на мапі, чи її вже нема.

Станція Тортікула була найближчою згідно мапи, а головне - нейтральною, точніше, приватною. Усі станції у космосі можна розділити на військові та комерційні. Військові у більшості своїй належали або державам, або піратам, у той час як комерційні або нейтральні будувалися приватними особами, або комерційними компаніями.

Щодо корабля... Ну, можливо він виглядає трохи дивно, якщо порівнювати з тим, що за звичай показують у іграх та фільмах. По перше, я зробила його по принципу дзеркала. Основні тягові двигуни у рівній кількості спереду та позаду корабля. Звісно, вони можуть закриватися бронеплитами. Я не впевнена, але кажуть, що космос не зовсім порожній, а отже, постраждати від маленького камінчика на великій швидкості, що проб'є мені двигун, якось нема бажання. Тому я розмістила кілька броньованих пластин на деякій відстані одна від одної під гострим кутом по руху корабля. А коли треба завести двигун і рухатися у протилежну сторону або просто загальмувати, то пластини можна посунути у різні сторони аби не закривати сопла двигунів.

Більшість обладнання я щільно закріпила по краям корабля, а центр залишився для вантажного та жилого модуля. Сподіваюсь, я не помилилась. Впринанні, ця консерва літає, і це вже добре.

Чим ближче я була до станції, тим частіше зустрічала інші кораблі. Великі і малі, вродливі і не дуже. Деякі з крилами, як земні літаки, а деякі - схожі на мій, тобто, як шпала. Я зупинилася на зовнішньому периметрі ретрансляторів. Такі ретранслятори розкидують на рівній відстані від станції, утворюючи сферу для тих, кому потрібен лише інтернет. Таким чином, кораблі не забивають вільне місце у доках. Я зупинилась недалеко від одного з ретрансляторів і підключилась.

Перше, що мене цікавило - оновлення мапи. Тепер я точно знаю, що я не у чумацькому Шляху. Місцеві по різному називають цю галактику, тож єдиної назви немає. А виглядає вона як і Чумацький Шлях, тільки рукавів більше, вони тонші і ближче один до одного.

Іншим питанням було моє фінансове положення. У пам'яті корабля я знайшла параметри рахунку у міжнародному галактичному банку. Підключившись, я з'ясувала, що рахунок був заморожений до запиту більше двох сотень років тому. Невже за цей час ніхто не зацікавився грошима чи ніхто не слідкує за такими рахунками?

Я хотіла подзвонити чи написати у банк, але зрозуміла, що не маю жодних контактних комунікаторів. Шукати у мережі даремно, оскільки їх занадто багато. Кожна цивілізація наробила безліч своїх видів месенджерів та операторів. Я вирішила обрати оператора, яким користується банк <Пухнасті зв'язки>. Реєстрація була безкоштовною, як і дзвінки всередині мережі. Зараз це особливо важливо, оскільки в мене немає грошей, а ті що є - заморожені.

Я подзвонила у банк. На відеозв'язок вийшла пухнаста істота: чорна шкіра, густе біле хутро, низького зросту і великі чорні очі, точніше, чотири ока. Схоже, істота сиділа в окремому приміщенні чи секції, але вона була достатньо малою, щоб повністю потрапити у кадр. Я, у свою чергу, вела зв'язок з віртуального середовища, створивши маленьку кімнату, яка повністю відтворює вигляд кокпіта до його розборки. Наче я сиджу у кріслі пілота.

『Вітаю Вас у міжнародному галактичному банку <Білих та пухнастих>! Чим я можу Вам допомогти?』

На короткий момент я навіть втратила дар мови.

「Вітаю Вас... Вибачте що турбую. Мій корабель та його рахунок довго не використовувався. Відповідно, перевіряючи рахунок, я помітила, що він заморожений. Чи можу я його відновити?」

『Так! Звісно! Приходьте у будь-яке наше відділення. Не забудьте ключ-пароль від корабля』

「Дякую. Обов'язково зайду」

Ми попрощалися. Я подивилась мапу відділень банка. Виявилось, що на Тортікулі вони теж є. Доведеться швартуватися. Переходимо з мережі на звичайну рацію.

「<Нігруміріс> викликає <Тортікулу>... <Нігруміріс> викликає <Тортікулу>... Просимо коридор та місце для стиковки」

Мені не одразу відповіли, але все ж таки...

『<Нігруміріс>, коридор надано. Місце для стиковки - док №19』

Після цього мені прислали мапу доку, і зв'язок перервався. Під моїм керівництвом корабель повільно наблизився до станції. Ніяких проблем при стиковці не було. Я просто залетіла через браму шлюза. Корабель підхопили місцеві магнітні фіксатори, а брама позаду корабля зачинилася. Мені подали висувний трап до єдиного виходу з корабля. А вихід у мене через вантажний відсік.

Моє андроїдне тіло зараз у капітанській каюті. Я зробила його на випадок живих пасажирів для імітації життєдіяльності, хоча б, типової для людей. На Землі до роботів відносяться як до речей, тому краще не казати, хто я на справді.

Зброю з собою на перший раз краще не брати. Хто зна, які тут порядки. А от флешку з ключем-паролем від корабля я підготувала. Точніше, навіть дві флешки. Одна від мого корабля, а на іншій - ключі від тих кораблів, що були на звалищі. Я встигла їх перевірити поки швартувалася. Більшість з рахунків вже повністю закриті, але є кілька призупинених, як і мій. Звісно, я записала на флешку тільки ключі від призупинених рахунків.

Я перевірила вигляд свого тіла. Поверх кросівок, штанів та футболки вдягнула легкий чорний бронекостюм. Він повністю закриває тіло від пальців ніг до шиї і дуже пасує до кольору мого волосся. Мої, і без того маленькі груди під бронею зовсім зникли. Я зітхнула і пішла на вихід до станції.

На платформі мене зустріли двоє охоронців у повній броні із штурмовими гвинтівками наперевагу. Через скло на шлемі можна розгледіти їх обличчя, що вкриті кістковою шкірою з рисами манула. Ці істоти нижче за мене, десь півтора метри зросту навіть у броні. Побачивши їх, мені схотілось посміятись, але я втрималась. Ну точно! Кістковошкірі прямоходячі манули-переростки. До речі, мій зріст лише 1.6 метра...

Один з охоронців мені посміхнувся.

「Вітаємо Вас на станції Тортікула! Будь-ласка, вкажіть мету вашого візиту」

「Вітаю. Туристична」

Випалила я, розуміючи, що вони, судячи з усього, не зрозуміли. Довелося уточнювати:

「Мені потрібен банк <Білих та пухнастих>. Згідно мапи на вашій станції є його відділення」

「Так, є. Ми проводимо Вас」

Охоронці пішли вперед, а я поплелася за ними. Все ж таки, з провідниками гуляти спокійніше. Мене провели у комерційний район. Банк виявився невеликою кімнатою з трьома менеджерами всередині. Такі самі, як і на зв'язку: біле хутро, чорна шкіра і великі очі. Лінійкою не міряла, але вони мабуть, не більше метра зростом. Мої провідники залишились у коридорі, а я зайшла в середину. Всі менеджери були зайняті дівчиною з доволі блідою, для людини, шкірою. Біле волосся, фіолетові очі, темно-синя броня, пара білих крил за спиною. Можливо, мені здалося, але дівчина якось дивно на мене дивилася. Наче вона чогось боїться.

До мене підійшов четвертий пухнастик.

「Вітаю. Вибачте, всі менеджери зараз зайняті. Я адміністратор Лікс. Чим можу допомогти?」

「Так. Я б хотіла розморозити рахунок свого корабля. Тут ключ-пароль」

Я протягнула флешку з ключем від мого корабля. Лікс забрав флешку і пішов до вільного столика. Вставивши флешку в отвір стола, Лікс дав згоду на розморозку.

「Рахунок був заморожений більше сотні років. Оскільки Ви єдиний кандидат за цей час, то Ви можете отримати контроль за рахунком для себе. Ви бажаєте відновити чи закрити рахунок?」

「Відновити рахунок, а ще, якщо можна, я б хотіла оновити ключ. Це можливо?」

「Так, звісно」

Деякий час Лікс щось клацав на своєму комп'ютері. Я чекала, сидячи навпроти.

「Оскільки Ви новий власник корабля, мені потрібні ваші данні. Ім'я та плем'я」

「Ірина Коліснечук」

Лікс знову занурився у комп'ютер.

「Ви користувалися раніше послугами нашого банку?」

「Ні」

「Тоді мені потрібно заповнити вашу анкету. Повне ім'я, плем'я, раса, фото, адреса рідної планети та місце постійної дислокації」

І як мені вказати мою адресу? Якщо навіть на моїй батьківщині її всі по різному називають.

「Коліснечук Ірина Германівна, плем'я - українка, раса - людина, фото з собою відсутнє, рідна планета... Мені повністю адресу вказувати?」

「Так」

「Тоді: третя планета від зірки - Земля, зірка - Сонце, рукав Оріона, галактика - Чумацький Шлях, надскопичення Діви, галактична нить - Ланіакея」

Всі присутні подивились на мене з подивом.

「Що? Це адреса мовою мого народу. Я не знаю, як це буде вашою мовою」

Лікс записав, як почув.

「Взагалі-то мені все одно, просто я вперше я чую такі назви. Для фотознімка пройдіть в окрему кімнату」

Мене провели у кімнату з білими стінами і панеллю керування біля входу.

「Якщо бажаєте, може змінити колір фону на цій панелі. Не всім подобається білий фон. Для деяких видів, це колір небезпеки, або траура」

Я глянула на панель, але залишила фон таким, як є.

「Мене влаштовує. Я згодна на білий фон」

Мене поставили біля стіни, зробивши дві фотографії: у повний зріст та портрет. Потім ми повернулися до стойки адміністратора.

「Залишилось ваше поточне місце постійної дислокації」

「Я живу на кораблі <Нігруміріс>」

「У корабля є власний док або місце, де ви частіше за все буваєте?」

「Ні, я мандрую галактикою」

「Гаразд, тоді залишу поле порожнім. Ось ваша анкета. Перевірте все, вкажіть свої контакти та поставте підпис або печатку」

「Печатку?」

「Не всі вміють писати. Я, наприклад, залишаю печатку своєї лапи」

Лікс, посміхаючись, показав свою лапу. Чесно кажучи, цього було достатньо, щоб я могла підробити його печатку. Я залишила свої контакти та підпис, який був у мене ще на Землі. Лікс здивувався, що я користуюсь їхнім оператором зв'язку. На останок я вирішила спитати про міри безпеки, щоб мої гроші не потрапили у чужі руки.

「Рахунок який ви розконсервували, це рахунок корабля. Доступ до нього мають лише капітан корабля, а зараз це Ви, та довірені особи призначені капітаном. У випадку загибелі капітана, новий капітан отримає доступ до рахунка лише у випадках, коли він є родичем або довіреною особою попереднього капітана. В інших випадках новому капітану доведеться чекати сотню років. Ваш корабель офіційно загинув разом з капітаном 253 роки тому. Оскільки, крім Вас, за цей час ніхто не заявив свої права на корабель, Ви маєте повне право на нього та рахунок до нього」

Вислухав Лікса, я дістала другу флешку.

「На цій флешці - ключі від загинутих кораблів. Чи можете Ви перевірити їх?」

Лікс мовчки взяв флешку. На ній було більше тисячі ключів.

「23 рахунки підпадають під захист. Решту Ви можете забрати собі」

「Тоді закрийте ці рахунки, а депозити переведіть на мій рахунок」

「Це займе деякий час」

Я кивнула. Депозитами називають місцеву міжпланетну валюту. Поки гроші пересувалися, автоматична система повідомляла мене про поповнення мого рахунка. Суми були різні, від кількох сотень до мільйонна. В решті решт, я зібрала півмільярда. На лінкор не вистачить, але добудувати мій корабель до розмірів есмінця - цілком можливо.

Справи у банку закінчилися. Дівчина з крилами звільнилась і пішла раніше за мене. Більше клієнтів у банку не було. На виході з банку мене зустріли двоє охоронців. Ті самі, що супроводжували мене з доків.

「Ви не втомилися мене тут чекати?」

「Ні! Все одно краще, ніж стирчати у доках. Ми по черзі супроводжуємо гостей. Патрулів багато, гостей мало. Свою чергу доводиться чекати」

Нудна робота, як на мій погляд. Хоча хто б жалівся, я ж кіборг.

Вирішивши головну проблему, настав час перепочити і прогулятися по базі.

「Де у вас тут є торговельний майданчик?」

Я думала пошукати схеми більш сучасного та потужного обладнання, але у мережі лише урізані зразки.

「Ринок є у мережі. Замовляйте те що Вас цікавить і вам доставлять це у док」

「А якщо мені потрібно щось особливе? Щось, чого немає у мережі」

「Тоді це на нижніх рівнях. Вірогідність невелика, але інколи пірати викидають там щось незвичне. Ми можемо проводити Вас до нижніх рівнів, але всередину не підемо. Це піратська територія」

「Мене це влаштовує」

Охоронці кивнули і повели мене. На ліфті ми проїхали кілька поверхів, потім темним коридором до сходів. Перед ними охоронці зупинились.

「Спуститесь вниз. Там буде брама. Стукати чотири рази. Пароль: <Мені до сумрака>. Зрозуміло?」

「Так」

「Тоді йдіть, якщо впевнені, але ми б туди не ходили」

Ну, звісно. Охоронці не ходять до піратів. Я діяла згідно інструкції, спустилася та постукала у велику браму. Десь на рівні мого зросту відкрилось віконце.

「Пароль!」

Ні істоту, ні її обличчя я не бачила.

「Мені до сумрака」

Вікно закрилося і важкий механізм загримів, відкриваючи браму. Мене зустріли істоти різних рас і розмірів. Великан схожий на огра зі шрамом замість лівого ока. Тигролюд з кістяними наростами на руках, схожими на вилку. Невідоме мені худе створіння з ногами, вивернутими назад. Кілька малих створінь схожих на фей, з крилами метеликів різних кольорів. Всі вони, будучи у повній броні цілились у мене своєю зброєю. За ними - короткий, але широкий коридор, що закінчувався закритою брамою.

Розштовхуючи натовп, до мене вийшла істота гном'ячого, десь метрового, зросту з фіолетово-синьою шкірою, що трохи відблискувала при світлі. Його супроводжували кілька друзів з його раси. Може, родичі?

「Ну шо, мала? Попалася? А ну, братва, розберіться з нею!」

Гадаю, вони не чекали від мене чогось надзвичайного. Поки вони цілились і відкрили вогонь, я присіла і стрибнула в їх напрямку. Сила стрибка виявилась більшою, ніж я очікувала і я перелетіла весь натовп над їх головами, збиваючи фей-метеликів. Вцілілі з останніх отямились раніше за інших.

Я схопила ніж на поясі тигролюда і встромила між комірцем та шиєю. Зачепила артерію. Кров полилася маленьким фонтанчиком, але недовго. Поки тигролюд падав, я забрала ніж і метнула його в озернувшегося огра, вибивши єдине око. Будучи сліпим, огр натиснув на курок, розстрілюючи своїх друзів.

Єдині, хто вижив, були феї-метелики, що злетіли повище до стелі, та я, ховаючись за спиною огра. З ножем в оці ця громадина не збиралась падати, і мені довелось стрибнути йому на плечі, витягнути ніж і перерізати горло. Шкіра в огра товста, але і сил в мене чимало.

Огр впав. Серед ворогів залишились лише феї-метелики, але схоже, вони не мають настрою на бій. На тілах вбитих доволі багато зброї. Забрати б її, та рук не вистачить, але зовсім залишати - теж прикро. Огр був найбільшим з трофеїв. Я зняла з нього броню та одяг, зв'язавши у великий мішок. В останній збираю все, що можу відірвати, час від часу озираючись на фей. Серед трофеїв: вогнепальна зброя та набої до неї, а також кінжали, ножі та кілька лазерів...

У фіолетово-синього створіння знайшла кпк та картку-пропуск, які кинула у кишеню під бронею. Потім розберусь. Зібравши все, що мене цікавило в імпровізований мішок, повертаюсь до корабля. Спочатку сходами на гору, потім коридором, ліфт, ще коридор, і я у доках. Дивно, але повертаючись, я нікого не зустріла. Лише у доках мене чекали мої горе-провідники, які, до речі, дуже здивувалися, побачивши мене.

Я проігнорувала їх, заносячи мішок у вантажний відсік <Нігруміріса>. Поки що поваляється тут, а взагалі потрібно зробити арсенал. В цей час, горе-провідники бігли за мною, але навіть враховуючи мій зайвий вантаж, вони все одно не встигали.

З купи трофеїв я обрала пару пістолетів з пороховими набоями. Така зброя мені ближче. На виході з корабля мене чекали двоє.

「Ви живі! Яка радість! Ми чули стрілянину і подумали, що Вас вбили...」

「Так, ми думали, Ви вже мертві...」

「Ідіоти. Ви мій труп бачили?」

Вони мовчали.

「В останнє питаю. Ви мій труп бачили?」

「「Ні!!!」」

「Як побачите - скажете」

Я залишила їх у ступорі, закрила браму корабля і пішла до піратського поверху. Можливо, повертатись - тупо, але справа у тому, що я сама тупа, а ще я так і не потрапила на чорний ринок. Відправилась тим же шляхом. Зовнішню браму біля місця бою вже закрили. Я дістала картку фіолетово-синьої істоти, провела нею по терміналу збоку від брами, і остання з дивним свистом відкрилася. Схоже, хтось викачав повітря між брамами на місці бою. Трупи були на місці. До них приєднались непритомні феї-метелики. Їх тут набагато більше, ніж коли я пішла з трофеями, певно, кілька сотень.

Обережно ступаючи, щоб не розчавити когось з, можливо, живих, йдемо до наступної брами. Хтось за мною поворухнувся. Я озернулась. Фея у червоній броні ледве ворухнулась, але, помітивши мій погляд, замліла, закривши очі.

「Якщо вже вирішила прикидатися мертвою, то не ворушись, поки ворог не піде. А ще тобі потрібно краще контролювати своє дихання. Ти занадто галаслива」

Я обережно пішла далі до брами. Чим ближче до неї тим більше фей. Вже не знаю, куди ступити ногою. Ледве дотягуюсь карткою до панелі керування, але мене зупиняє голос позаду.

「Краще цього не робити」

Я озернулась. На трупі огра сиділа фея-метелик у червоній броні. Та сама, що прикидалась мертвою.

「Поясниш?」

Про всяк випадок я прибрала картку від панелі.

「Порада за пораду. За цією брамою немає повітря」

「Упс... Що трапилось, поки мене не було?」

「Ти вбила Мергуса та його банду. Інші почали ділити його майно. Під час перемов дехто вирішив, що кращий аргумент - це зброя, а дехто зрозуміли, що їм нічого не перепаде і вирішили все майно знищити. Ми ледве вшилися звідти」

「І часто у вас такі перемови?」

「Нечасто, але час від часу буває. Зазвичай Мергус тримав порядок залізною кінцівкою, і перемови проходили більш-менш мирно, але його смерть сколихнула накопичені між бандами питання, і головне з них - його трон」

「Зрозуміло. Що робитимеш далі?」

「Нам нікуди піти. Зачекаємо поки вони вгамуються і повернемось... Можливо...」

Деякий час ми обидві були у роздумах. Феї приходили до тями та збирались навколо своєї лідерки. Через деякий час вона спитала:

「Що привело тебе в цю діру?」

「О-о. У мене невеликий застарілий корабель. Я хотіла його оновити」

「І ти вирішила, що серед піратів та контрабандистів знайдеш щось краще?」

「Так. Впринанні, так було на моїй батьківщині」

「Якщо ти за послугою - то ти промахнулась. Пірати можуть оновити твій корабель, але у важливу мить твоє обладнання зламається. Краще купувати схеми і робити все самому. Звісно, якщо тямиш в цьому」

「Тямлю. Не так багато, але тямлю」

Час на звалищі не пройшов для мене даремно. Можливо, я і не спеціаліст в останніх технологіях, проте маю достатню аналітичну базу і потужний комп'ютер на моєму кораблі.

「Тоді пошукай у Мергуса в кпк. Там повинні бути деякі передові схеми, якими він сам торгував」

「Дякую」

「Нема за що」

Я перевірила кпк, який взяла про всяк випадок разом з карткою Мергуса. Там справді були схеми деякого обладнання і навіть цілих кораблів. Без аналізу оцінити їх цінність важкувато, але як трофей теж підійде. Оскільки я змогла отримати те, що хотіла, то і залишатись тут мені немає сенсу. Потрібно було одразу перевірити всі трофеї, а вже потім лізти сюди, але я це я. Тупанула, ну, з ким не буває. А ні з ким не буває...

Я вже почала повертатись до сходів, поки феї шепотіли між собою, але голос позаду гукнув мене:

「Куди ти прямуєш далі?」

「Ти про що?」

「Ну... Ти отримала те, що хотіла. У тебе є якісь плани після того, як покинеш станцію?」

「Ще ні. Можливо, перебудую свій корабель」

「Візьми нас з собою」

Я здивувалась, чого це вони, але, схоже, вони не хотіли розповідати.

「У мене небагато місця на кораблі, але ви достатньо маленькі... Тож... Можете пожити у вантажному відсіку」

Вони оживилися. Судячи з усього, погані умови не зупинять їх. Ми прямували до мого корабля. Фея-метелик, з якою я розмовляла раніше, летіла біля мого лівого плеча.

「Дякую, що допомагаєш нам. Мене Марго звати」

「Іра. Нема за що」

Ми прибули у док. Феї оцінили корабель. Горе-провідники стояли осторонь і не втручалися. Оскільки у мене немає їжі на кораблі, то феї замовили собі запас провіанту, що правда, за власний рахунок. Поки феї чекали доставку, я вивчала креслення схем пристроїв. Розрахувавши необхідні матеріали для нового обладнання та перебудови корабля, я скористалась нагодою, зробивши замовлення бракуючих материалов та заправку палива. Також перед вильотом на стіни вантажного відсіку наварили рейки, щоб контейнери не розчавили фей під час бою чи інших маневрів.

Всі посилки отримані, корабель заправлено, до вильоту готові.

「<Нігруміріс> викликає <Тортікулу>. Просимо дозволу на зліт」

『Дозвіл надано. Будьте обережні. На нижніх рівнях йде бій. Щасливого шляху』

「Дякую」

Тиск у доках зменшився. Охорона зникла у кімнаті керування. Брама відкрилася. Мій виліт пройшов спокійно... Перші кілька кілометрів від станції. Спокій порушило влучання ракети у дно корабля. Якій гидоті набридло жити?

Я перевела корабль у бойове положення. Верстви броні розділилися, створюючи невеликі смуги вільного простору між собою. Двері збройових кишеней відкрилися, і дві рейкові гармати вийшли зі схованок корабля. Кожна гармата має по два особистих реактори. Настав час випробувати їх.

Поціливши у того, хто, на мої розрахунки, влучив у нас, я вистрелила...

Звісно, для перестраховки я витягнула гармати на повну довжину і стріляла з найбільшим можливим снарядом, але навіть для мене результат перевищив всі очікування та розрахунки. Два снаряди пролетіли крізь ціль, зачепивши ще кілька кораблів та викликаючи ланцюгову реакцію з вибухів всередині кораблів. У що я влучила?

Марго сиділа поряд зі мною у капітанській каюті і дивилась, як кажуть з круглими очима, на все через монітор на стіні.

「Твій корабель такий потужний」

「Це не корабель. Здається, ми влучили або у реактор, або у вантажний відсік, де зберігалась вибухівка. Вибухи були з середини. Але мене більше цікавить, яким чином ми пробили їхню броню з одного пострілу? Чи пірати вважають, що їм вона не потрібна?」

「У піратів і справді тонкий корпус. Вони роблять ставку на пілотів, РЕБ та швидкість корабля при малій вазі」

「Враховуючи, що до цього часу вони були ще живі, то така тактика спрацьовувала」

「Ага」

Поки я летіла у напрямку зовнішнього кордону станції, до нас чіплялося ще кілька дивних осіб, але їх ждала та ж сама участь - знищення. Покинувши хмару кораблів на кордоні, ми дрейфували у відкритому космосі. Серед планів у найближчий час лише оновлення деякого обладнання. Можливо, хтось захоче кудись полетіти.