Увійти | Реєстрація

03 Сигнал лиха

Поки ми дрейфували у космосі, я зробила невелике оновлення корабля. Замінила деяке обладнання на більш компактні аналоги без втрати у характеристиках. А також звільнила місце для шлюзової камери, яку розташувала біля вантажного відсіку.

С зовнішньої сторони дверей шлюза зробила кишеню та стикувальний міст у ній. Мені повітря не потрібне, і я можу обійтись без такого мосту, а от про фей такого не скажешь.

І головне оновлення на сьогодні - встановлення пускових шахт для ракет на даху корабля і самі ракети. Початково я хотіла поставити шахти вертикально, щоб стріляти вгору, але у такому положенні вони не помістилися. Довелося встановлювати їх горизонтально по чотири штуки вліво і вправо. Хоча такі поняття, як ліво і право у космосі доволі відносні, але будемо вважати, що то було так.

На цьому оновлення закінчилися. Не знаючи, що робити, феї почали нудьгувати. Порадившись з Марго, ми полетіли на одну з найближчих станцій з метою стати найманцями. Повертатися на Тортікулу не варто, особливо після галасу серед піратів, тому ми обрали станцію Хімоза.

Хімоза виправдовувала свою назву. Якщо згадати Тортікулу, то вона спеціалізується на комерційних та туристичних рішеннях, таких як банки, онлайн-ринок, готелі, ресторани, штучні пляжі і навіть казино. На відміну від неї, Хімоза має великий ботанічний сад і хіміко-біологічний завод, на якому випускають пресовану у брикети їжу, ліки, інгредієнти для коктейлів, реактиви та речовини для алхіміків і навіть наркоту. Звісно, на кожній станції є банки, альянс найманців, онлайн-ринок та інші послуги, але кажучі прямо, на Хімозі таких представництв значно меньше, а барів і дешевих готелів істотно більше.

Прямуючи до Хімози, я зловила дивний сигнал. Тобто, для мене він дивний, а для місцевих, можливо, звичайний. Сигнал передавав координати у просторі та символ піскового годинника, що обертався колом. Марго пояснила, що це автоматичний сигнал лиха від корабля. Скоріш за все, команда непритомна або мертва. Нам все одно, що робити, тож ми полетіли перевірити координати, вказані у повідомлені.

Летіти довелося далі, ніж я очікувала. Радіус дії сигналу просто вражає. На місці нас чекав білий корабель з лініями трав'яного кольору вздовж корпуса. За розміром схожий на клас фрегат, але меньший за мій. Основний корпус нижче, ширше із загостреним носом. Двигуни винесені окремо паралельно основному тілу і тримаються на опорах у формі крила. Марго одразу впізнала їх.

「Серіфаси... Що вони забули у цій глушині?」

「Ти їх знаєш?」

「Їх всі знають. Така форма корпуса лише у них. Бачиш кріплення двигуна? Це їх слабке місце. Можна не знищувати двигун, а лише трохи підрізати опору, і він сам відірветься」

「Двигуни дивляться у різні сторони. Схоже, саме це і трапилось」

Ми підлетіли ближче. Я витягнула стикувальний міст до дверей іншого корабля. Оскільки на зв'язок ніхто не виходив, ми вирішили зайти силою. Марго залишилась у моїй каюті і підтримувала зв'язок, а я пішла на невідомий корабель. Тільки но стикувальний міст наповнився повітрям, двері корабля підкорилися, і я увійшла.

「Внутрішні двері шлюзу були відкриті. Хтось намагався вийти? Але тіл поряд немає. Це дивно」

『На шлюзі за звичай ставлять захист. Він не відкриється під час прискорення або зупинки і навпаки. Поки Будь-яка з дверей шлюзу відкрита - двигуни не заведуться』

「А якщо двигун вже працює?」

『Знизить тягу на мінімум або навіть вимкнеться. Звісно не всі дотримаються цього правила』

「О-о. І хто в нас виняток?」

『Ну, відомо хто - пірати』

「Могла б здогадатися...」

Я шла далі по коридорах. На відміну від станції, тут було доволі порожньо. Ні тобі квітів, ні лавки, щоб присісти. В решті решт, я дійшла до кокпіта. Тут Марго повідомила мені щасливу новину:

『Іра, а ти впевнена, що міст не пропускає повітря?』

「Так」

Насправді - ні, особливо враховуючи те, з чого я його робила.

『У шлюзі тиск впав вже на чверть. Я не помітила, бо він падає доволі повільно, а твій корабель підкачує ще, але, якщо так піде далі, ми залишимось без повітря』

Підемо на хитрість. Відливши трохи води, я додала харчової фарби і випарила суміш. Парова хмара під тиском накачалась у шлюз, де вже своїм шляхом рухалась по мосту на інший корабль. Тут-то її всосала система вентиляції. Звісно, я закрила двері шлюзу на своєму кораблі.

『Ось тобі і відповідь. Цей корабель краде наше повітря』

「Я зрозуміла. В сім'ї не без виродка」

『Цікавенько, кого він захищає?..』

Розібравшись з проблемою, я зайшла у кокпіт. Тут було доволі тіснувато, але все ж таки більше місця, ніж на колись моєму кокпіті. Два сидіння для пілотів, панель керування. У лівому кріслі розвалився непритомний пілот. Порівняно з людьми, це хлопець років 16-17. Звісно, я можу помилятися в оцінці віку інших рас. Біле волосся, бліда шкіра, білі крила, синя уніформа, схоже, без броні. Я трохи привідкрила пілоту очі. Фіолетові, як я і думала. Перевірила пульс. Живий, але наче спить.

Потрібно з'ясувати, що тут сталося. Підключившись до корабля, я була здивована. Програмне забезпечення доволі примітивне, віртуальний світ відсутній, штучний інтелект теж відсутній. Серед можливостей лише стан корабля, перегляд новин, пошук у мережі, зв'язок і, можливо, ще щось, чого я не зрозуміла. Захисні переборки відсутні, і я не можу ізолювати секції корабля, але десь повітря втрачається. Скоріш за все, якась маленька дірка у корпусі, але її можна довго шукати. Ну, хоча б сигнал лиха вимкнула. Незвані гості нам тут не потрібні. Згідно сенсорам життєдіяльності, в окремій каюті є ще одне живе тіло. Треба буде перевірити.

Почнемо з дірки. Для її пошуку знову спробую паровий метод. Кухні чи її аналога на кораблі не було, довелося набирати воду в душі. Харчові барвники я навіть шукати не стала. За відсутності кухні наврядше вони є на кораблі. Здається, повітря рухається у задню частину корабля, направимось туди.

Випускаючи пар у різних коридорах корабля, дірка була знайдена. Точніше, це була не дірка, а тріщина у місці стику стійки двигуна з корпусом. Довжина десь на півметра, але тріщина не розійшлася і в ширину вона виявилась меньше голки. Не дивлячись на малі розміри тріщини, повітря поступово покидає корабель. За допомогою нанітів, я відновила внутрішній шар. Зовнішні шари обшивки разворотило трохи більше, але їх можна потім відновити із зовні корабля.

Я повернулася до пілота, але він все ще спав. Тоді я вирішила перевірити пасажира у каюті. Двері були заперті, але це лише для людей. Відкрила панель біля дверей, підключилася нігтем, перетворивши його на контакт від шлейфу. Трохи магії і двері відчинилися.

Доволі просторна каюта. Велике ліжко, диван, шафа, бар, біля дивану прозорий стіл, на одній стіні плоский екран, на іншій - вікно у космос... Шикарна каюта, як для корабля. Я пройшла глибше у каюту. Біля шафи сховані двері у вбиральню. Там я лише оглянула, але всередину не зайшла. На дивані, склавши крила, лежала дівчина. Та сама, що була у банку. Цікаво, скільки їй? На вигляд ми ровесники. Пульс у нормі, як для сплячої. Схоже, вона у нормі.

Тиск наче вирівнявся, спробую її розбудити. Я трохи потрусила її за плече, і вона почала приходити до тями. Побачивши мене, вона чомусь злякалась і вдавилась у диван. Іще трохи і, образно кажучі, диван з'їсть бідолаху. Дивитись на це без посмішки я не змогла, але про всяк випадок зробила пару кроків назад. Хто зна, які у цієї дівчини думки та навички. Може, вона спалить мене поглядом. Так-то... Якщо їй стане легче, то я не проти, але запасного тіла у мене не має. Треба у майбутньому про це подбати.

「Ти прийшла вбити мене?」

「Ем... Ні」

Дівчина трохи заспокоїлась, опустила очі, рівно сіла, потім знову глянула на мене.

「Дякую」

「Та нема за що」

Я сіла на ліжко навпроти неї. Деякий час ми мовчки сиділи, дивлячись одна на одну. Дівчина спитала першою:

「Хто ти?」

「Іра, мандрівник」

「Ти не схожа на мандрівника. Я чула, навіщо ти приходила у банк」

「Отже це все ж таки була ти」

Дівчина знову злякалась. Може, вона подумала, що я її не впізнала спочатку, а тепер точно вб'ю. Чим далі тим цікавіше.

「Може розкажеш, хто ти і як опинилась у такій ситуації? Особливо не забудь про ту частину, де ти лякаєшся кожний раз, коли бачиш мене」

「А ти точно не вб'єш мене?」

「Точно, проте ти наврядше повіриш моїм словам. Якщо тобі від цього стане легче, то, як бачиш, я без зброї」

У мене і вправду зброї з собою не було, але це не відміняє того факту, що я все ще небезпечна дівчинка. Тим часом моя співрозмовниця зовсім заспокоїлась.

「Мене кличуть Ігнеса. Я єдина спадкоємиця торговельного клану Адакуфімів」

Вона замовкла, вірогідно очікуючи від мене реакції, але я уважно слухала далі.

「Ти що, не дивися новин?」

「Ні」

Не скажу про всіх, але більшість відомих мені новинарних служб представляли чиїсь інтереси, поливаючи брудом конкурентів. Я вже надивилась такого на Землі, а дивитись на це ще й у космосі якось нема бажання.

Ігнеса здивувалась.

「Ти дивна. За звичай новини дивляться усі - від лідерів до жебраків, від військових до піратів, від...」

「Я зрозуміла. Як бачиш, я це я, така як є. Давай ближче до справи」

「Добре, добре! Вибач... Справа в тому, що мене хочуть вбити, і навіть призначено винагороду за мою голову...」

「І скільки коштує голова спадкоємиці торговельного клану?」

Ігнеса не хотіла казати, але все ж таки видавили з себе:

「Сто... Мільйонів... Депозитів...」

Якби моя щелепа могла впасти, то вже розбилася б об підлогу. Це приблизно як тисячу разів повністю заправити мій корабель.

「Хто і навіщо хоче тебе вбити?」

「Я не знаю. Це почалося після того, як мій клан та клан наших конкурентів Мігрода вирішили видати мене заміж за третього наймолодшого сина глави клану Гарона. Таким чином, я могла б успадкувати не тільки свій клан, але і третину Мігроди」

「Схоже, хтось проти такого розвитку подій」

「Так. А головне, я не знаю, хто саме. Скоріш за все, це хтось з клану Мігроди. Перший син Мігроди - Алекс вже одружений на дочці свого головного партнера Марі. Другий син - Генрі ще не одружений, але вже заручений з Марі. І лише третій син - Гарон дістався мені」

「Чекай. Двоє мають спільну дружину? У вас практикуються гареми?」

「Так. Ти вірно зрозуміла. Оскільки у нас матріархат, то за певних обставин жінка може обрати собі кількох чоловіків. Хоча це скоріш виняток, ніж правило, але інколи таке трапляється серед ділових шлюбів」

「Тебе одружують проти твоєї волі?」

「Ні. Я з дитинства знаю Гарона. Він гарний хлопець, тому я одразу погодилась. Якби я була проти, мій клан не став би навіть починати перемови. Точніше сказати, початковою метою перемов був мій брак з Гароном, а потім вже все інше」

「Цікавенько. Отже, якщо твій клан ініціатор, а Мігроди погодилися, то замовником може бути і Марі?」

「Люди мого клану шпигують за нею, але за останній рік так нічого і не знайшли」

「Ти вже рік у бігах?」

「Так. Ми заручилися трохи більше року тому, а через пару місяців була перша спроба вбивства. Невідомі вимагали у моєї матері 100 мільйонів, або цю суму отримає той, хто вб'є мене. Клан Мігрода значно більший за наш, бо вони здебільшого кочівники і охоплюють більшу, ніж у нас територію. Отже вони можуть вільно виділити такі гроші на моє вбивство, але мій клан не може заплатити такий викуп. Точніше зможе, якщо все продасть, але це буде кінець нашого клану」

「У кокпіті я бачила істоту. Це хто?」

「О-о. Ти про мого молодшого брата? Його Ізатом кличуть. Оскільки в клані є я, то у спадкоємці він не попадає」

「І давно він з тобою?」

「З самого початку. Якщо ти підозрюєш його, то не варто. Він не дуже гарний боєць, але завжди намагається мене захистити」

「Зрозуміло. А ще... Тоді у банку... Коли я зайшла, ти злякалася...」

「Я думала, ти чергова вбивця по мою душу」

「А чому я брата з тобою не бачила?」

「Він охороняв корабель. Нас лише двоє. Якщо обидва покинемо корабель, його можуть замінувати. Раніше ми вже втратили два кораблі. Мені ж потрібно було отримати грошовий переказ від моєї мами」

「А хіба це не можна зробити дистанційно, подзвонивши у банк, щоб прийняли на твій рахунок?」

「В інших банках - можливо. Але у <Білих та пухнастих> інші правила. Ти повинен прийти особисто і підтвердити свою волю」

「Не дуже зручно, але інколи це має сенс. Що плануєш тепер?」

「Як ти бачиш, наш корабель заламався і це лише питання часу, через скільки ми загинемо, а наш порятунок повністю залежить від тебе. До речі, як ти нас знайшла?」

「Корабель послав сигнал лиха, і я прилетіла подивитись」

「Кепсько. Нас могли почути」

「Не переймайся. Я вимкнула сигнал, як тільки перевірила корабель」

「Дякую. Ти врятувала нас, але справді, що нам тепер робити...」

「У мене є пропозиція, але я не знаю, як ти до неї віднесешся」

「Розкажи свою ідею. У будь-якому випадку я повинна тебе вислухати」

В цю мить двері відкрилися. На порозі стояв Ізат. Ігнеса посміхнулась і трохи посунулась, звільняючи брату місце на дивані.

「Брат, сідай з нами. Це Іра」

「Вітаю」

Ізат зайшов, сівши поряд з сестрою.

「І давно Ви на борту?」

「Достатньо давно, щоб убити вас, коли ви були непритомні」

Ізат напрягся.

「Доволі небезпечно за ваших обставин посилати сигнал лиха」

「Це не моя провина. Всі живі на борту знепритомніли, а стан корабля погіршувався. Маяк спрацював автоматично」

На кораблях і справді є така інструкція, що правда, не на моєму.

「Тебе ніхто не звинувачує, але на майбутнє вам краще бути обережніше. Хоча кому я кажу? Ви вже рік як в бігах...」

Ігнеса перервала мене, повертаючи розмову у правильне русло:

「Це все гарно, але давайте повернемось до твоєї пропозиції」

「О-о, так. Перше питання в тому, що ваш корабель більше не полетить. Я пропоную викупити його і зробити частиною мого корабля. Ви у цей час можете пожити на моєму кораблі」

Ізат засумнівався.

「Навіщо це Вам?」

「На моєму кораблі брак житлових приміщень. За рахунок вашого корабля я зможу збільшити корабель в обмін на допомогу вам. Ви сховаєтесь у мене, і ніхто ніколи не дізнається, де ви, поки ви самі не видасте себе」

「Я згодна」

「Ігнеса!!!」

「Не кричи так близько. Я не глуха. Я прийняла рішення і крапка」

「Як скажеш」

Ізат скрипів зубами, але погодився. Ось вона, сила матріархату...

「Ви не можете тікати вічно. Хоча я не проти, якщо ви назавжди поселитесь у мене, але гадаю, це не мрія вашого життя. Отже, якось потрібно знайти тих, хто на вас полює」

「В альянсі найманців є завдання на мене. Винагорода 100 мільйонів, а у якості доказу - моя голова і крила. Завдання може взяти будь-хто, навіть новачки」

「Так. На початку нам добряче дісталося від потоку новачків, але я вбив багатьох із них і рівень завдання підвищували кілька разів. Зараз воно у переліку найнебезпечніших завдань」

「Отже можна знайти того, хто замовив завдання」

「Ми вже шукали. Людина, яка видала завдання, вже мертва, але це не відміняє самого завдання」

「В Альянсі найманців є власний кодекс правил, мета якого - захистити як виконавця, так і клієнта. Коли Ви робите запит, Вам так само одразу потрібно внести і винагороду. Крім того, як і сказала сестра, смерть клієнта не відміняє завдання. Це зроблено для того, щоб ті, кого замовили, не намагалися захиститися, вбиваючи замовника у відповідь, а також, щоб виконавці могли отримати винагороду навіть після смерті клієнта」

「Зрозуміло. У будь-якому випадку я перевірю все, що знайшли ви і те, що знайду сама. А тепер трете питання: де твій наречений?」

「Коли все почалося, він намагався знайти тих, хто замовив моє вбивство. Чотири місяці ми листувалися поштою. Виходити на прямий зв'язок було достатньо небезпечно. Нас могли відстежити. В останньому листі він написав, що знайшов докази, але йому потрібно дещо перевірити. Коли він отримає підтвердження, то перешле все мені, щоб я могла передати своєму кланові. Після цього зв'язок перервався」

「Він міг тебе зрадити?」

「Точно ні. Вірогідніше, що він би відмовився від свого клану, але не зрадив би мене」

「Цікаво, що ти йому так довіряєш」

「Як я вже казала, я знаю його з дитинства」

「Наші люди у клані Мігрода кажуть, що Гарон зник безвісти, але Мігрода його навіть не шукає. За офіційною версією, вони йому не няньки і їм зовсім не цікаво, де він. Після того, як Гарон заручився з Ігнесою, він став частиною її клану, тому і відповідальність за нього повинна нести його наречена」

「А його частина спадку?」

「Тільки після смерті матріарха, за умови, що він буде ще живий」

「До речі, матріарх Мігроди чекає на нову дитину, не дивлячись на трьох дорослих синів. Якщо народиться дочка, то всі троє залишаться без спадку і вже не буде мати значення, живі вони чи мертві」

「А якщо народиться син, то частка кожного буде урізана. Припустимо, що вони вбили Гарона, і народжується син, тоді все залишається як є」

「Ти гадаєш, що він мертвий?」

「Так. Тримати його у полоні немає великого сенсу. Хіба що вони захочуть виманити тебе, але для цього і мертвий Гарон згодиться」

Всі замовкли та засумували. Ніхто не знав, що сказати на це. Це все добре, але потрібно переходити до справи.

「Розмови розмовами, але давайте по порядку. Зберіть речі, і переселю вас на [Нігруміріс]」

Брат з сестрою кивнули і прийнялися збирати речі. На щастя, їх було небагато. Провела я їх коридорами та шлюзами, поселивши біля себе по сусідству з капітанською каютою. Коли ми підійшли до кают, нас зустріла Марго з привітною посмішкою.

「Вітаю вас на борту [Нігруміріса]! Старший помічник Марго до ваших послуг!」

Цікаво, коли це вона встигла себе старшим помічником призначити? Хоча гарна помічниця мені не завадить. Може, хоча б перепочину. Чекайте, а мені взагалі відпочинок потрібен? Наче ні, але час від часу підзаряджатися треба. Ось і вирішили.

У мене 3 основні секції корабля: передня та задня - дзеркальні, у яких дрібне обладнання, реактори та двигуни і середня - з вантажним відсіком, шлюзом та жилим модулем. Переробивши корабель серіфасів, я створила новий повністю житловий модуль. Верхня частина під таких як я або серіфаси, а нижня - для фей-метеликів. Тепер у кожної феї є власна домівка. Корабель у довжину збільшився лише приблизно на 300 метрів, що при загальній довжині майже одного кілометра, не так вже й помітно. Зайві матеріали пішли на броню для нової секції. Якщо враховувати, що у серіфасів взагалі не було броні, то дивно, що вони взагалі ще живі. Їхні двигуни довелося розібрати і складувати у вантажному відсіку. На щастя, тепер там ніхто не живе. Як буду розширятися - двигуни знадобляться. Каюти з центральної секції я об'єднала, збільшивши розмір власної кімнати. Тепер і у мене наче віп номер.

Виконавши всі роботи, ми відновили свій курс до станції Хімоза.